Так, на Devils Tower піднімалися. Першими зафіксованими людьми, які досягли вершини, стали місцеві ранчо-власники Вільям Роджерс і Віллард Ріплі 4 липня 1893 року. Вони побудували дерев’яні сходи з кілків, забитих у тріщину.
З того часу тисячі скелелазів підкорювали цю колону. Щорічно близько 5000–6000 людей намагаються піднятися технічними маршрутами. Вершина давно перестала бути недосяжною.
Серед прерій північно-східного Вайомінгу височіє дивовижна скельна колона. Її вертикальні стовпи з фоноліту піднімаються майже на 400 метрів над рівниною. Місцеві племена називали її Ведмежою Ложею. Для білих поселенців вона стала Devils Tower — Вежею Диявола. І майже відразу після появи європейців у цих краях виникло просте питання: чи хтось піднімався на Devils Tower?
Відповідь виявилася гучною і театральною. У 1890 році ранчер Білл Роджерс пообіцяв, що опиниться на вершині протягом трьох років. Разом із сусідом Віллардом Ріплі він почав будувати сходи. Кілки з місцевого дуба, ясена й верби забивали в одну з великих тріщин на південно-східному боці. З’єднували їх дерев’яними перекладинами. Сходи піднялися приблизно на 350 футів до ділянки, яку сьогодні називають «Луками». Звідти залишилося ще близько 15–20 метрів вільного скелелазіння.
4 липня 1893 року зібралося близько восьмисот, а за деякими оцінками — до тисячі глядачів. Роджерс одягнув костюм Дядька Сема, піднявся вгору й розгорнув американський прапор. Натовп ревів. Це був не просто подвиг — це був перший публічний спектакль на вершині майбутнього національного пам’ятника.
Хронологія ключових подій
1893 — перше зафіксоване сходження Роджерса і Ріплі дерев’яними сходами.
1895 — Лінні Роджерс, дружина Вільяма, стає першою жінкою на вершині.
1927 — останнє використання сходів «людською мухою» Бейбом Вайтом.
1937 — перше технічне сходження Фріца Вісснера, Лоренса Ковені та Вільяма Хауса.
1938 — Джек Дюрранс відкриває найпопулярніший сьогодні маршрут Durrance Route.
1941 — Джордж Гопкінс приземляється парашутом на вершину і проводить там шість днів.
Дерев’яні сходи прослужили більше тридцяти років. Їх використовували десятки людей. До 1927 року конструкція вже розвалювалася. Нижню частину зняли, верхні двісті футів відреставрували в 1972 році. Сьогодні залишки кілків можна побачити з стежки Tower Trail, якщо уважно придивитися або взяти бінокль.
Справжня ера скелелазіння почалася 28 червня 1937 року. Німецько-американський альпініст Фріц Вісснер разом із двома партнерами пройшов маршрут без сходів. Він використав лише один пітон на всю трасу й пізніше шкодував навіть про нього. Сходження зайняло менше п’яти годин. Наступного року Джек Дюрранс знайшов простіший варіант, який досі вважається «найлегшим» шляхом на вершину — 5.7 за американською системою. Хоча сучасні лазійники часто кажуть, що оцінка занижена.
Сьогодні на вежі прокладено понад двісті маршрутів. Складність варіюється від 5.7 до 5.13. Більшість трас — класичне традиційне лазіння з закладними елементами. Болтів майже немає. Тріщини бувають від пальцевих до таких, куди можна залізти всім тілом. Найдовші з них тягнуться майже на 120 метрів безперервно.
Щорічно Національна служба парків реєструє 5000–6000 спроб сходження. Маршрут Durrance проходять близько тисячі разів за сезон. Реєстрація обов’язкова — і перед, і після підйому. Без неї штраф. У червні діє добровільна заборона з поваги до культурних цінностей корінних народів. Багато провідників і самих лазійників її дотримуються.
Міфи vs Реальність
Міф: На Devils Tower майже ніхто не піднімається, бо це надто небезпечно.
Реальність: Щороку тисячі людей досягають вершини. За всю історію технічного лазіння зафіксовано лише сім смертельних випадків, більшість — під час спуску на мотузках.
Міф: Вершина абсолютно плоска і порожня.
Реальність: Нагорі є невелика ділянка з травою, кактусами і кущами шавлії. Там стоїть купа каміння і жартівливий знак «No Climbing Above This Point».
Історія зберігає чимало яскравих епізодів. У 1941 році парашутист Джордж Гопкінс стрибнув на вершину без дозволу. Мотузка для спуску злетіла вниз. Він провів нагорі шість днів, харчуючись продуктами, скинутими з літака. Рятувальну команду очолив той самий Джек Дюрранс.
У 1952 році Джен Конн і Джейн Шоуейкр зробили перше чисто жіноче сходження. У 1980-х Тодд Скіннер пройшов один із маршрутів соло без страхування за 18 хвилин. У 2017–2018 роках рекорди віку били 87-річний Роберт Келман і 91-річний Білл Вебер. А в 2024 році сліпий британський лазійник Джессі Дафтон провів перше сліпе лідування складної траси El Matador (5.10d).
Сам підйом — це не спринт. Середній час на Durrance для двох людей — 4–6 годин вгору і ще 1–2 години на спуск. Погода змінюється швидко. Влітку скеля нагрівається понад 40 °C. Каменепади трапляються регулярно, тому шолом обов’язковий. Більшість нещасних випадків відбувається саме під час рапелю.
Ключові цифри
- Висота над рівнем моря — 1558 м
- Відносна висота колон — близько 265 м
- Кількість зареєстрованих маршрутів — понад 220
- Щорічна кількість лазійників — 5000–6000
- Смертельних випадків з 1937 року — 7
- Найшвидше соло — 18 хвилин (Тодд Скіннер)
Для багатьох місцевих племен Вежа лишається священним місцем. Підйом на неї сприймається неоднозначно. Саме тому існує червнева добровільна заборона. Служба парків і Access Fund підтримують цей компроміс. Ті, хто приїжджає з повагою, зазвичай його дотримуються.
Сьогодні Devils Tower — одне з найкращих місць для традиційного тріщинного лазіння в Північній Америці. Маршрути довгі, постійні за складністю, вимагають хорошої техніки і впевненої роботи з закладними. Новачки часто наймають гідів. Досвідчені лазійники повертаються сюди знову і знову — за відчуттям, яке важко знайти деінде.
Особистий інсайт
За моїм досвідом, найсильніше враження залишає не сама вершина, а момент, коли ти стоїш біля підніжжя і бачиш, як маленькі фігурки рухаються по вертикальних колонах. Це місце змінює масштаб. Ти розумієш, наскільки крихка і водночас наполеглива людина, яка вирішила піднятися туди, куди природа, здавалося, не передбачала доріг.
Чи хтось піднімався на Devils Tower? Так. І піднімається досі. Кожного теплого дня, коли погода дозволяє, на стінах можна побачити мотузки і шоломи. Вежа більше не є загадкою. Але вона досі залишається викликом — і саме тому продовжує притягувати тих, хто шукає не просто висоту, а зустріч із чимось більшим за себе.
